lovrary

З небесних зір не вмію я читати, Проте астролог я, хоч про февральні дні, Зарази, війни, біди й дорожні

І як же щастя знов мені зазнати, Коли пропали ліки супокою, І муки дня не хоче ніч втишати,

Неласкаві на мене щастя й люди, І на свій стан я, де піду, там плачу, В глухеє небо і у власні груди

Коли в солодкій тиші любих дум Я спомини минулого збираю, Чимало страт оплакує мій сум,

У твоїй груді всі серця заперті, Які оплакував я, мов мерців, В ній зміст любові і любовних снів.

Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі, Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті, А капосне ніщо блищить у пишнім строю,

Чом бідний так на новину мій спів, Не строїться відмінно все для моди? Чом я не силуюсь, як іншим се уходить —

Сі говорять: твоя хиба — Молода ти і пуста; Ті говорять: до лиця се

У моєї пані очі Не такі, як сонце, ні, І коралі червоніші

Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача, Як всіх тих, що краса жорстокими зробила; Бо добре знаєш, що моя душа гаряча

Як господиня дбала без упину Слідить курчатко, що втекло від хати, Свою на землю посадить дитину,