Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі, Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті, А капосне ніщо блищить у пишнім строю, А вірність щирая, знай, б’ється з клеветою. Як славу має й честь огида і облуда, А чистоту он там сквернить насилля дике, Як чесноту ганьбить ось стовпище велике, А власть над всіма зла, як на очах полуда. Перед надсилою художество німіє, А дурень мудрому відмірює права, І правда спугана, безпомічна дуріє, А добрий в найми йде, а ледар ужива — Умер би! Ні, держусь тривогою одною: Як я умру, й любов моя умре зі мною.