І як же щастя знов мені зазнати, Коли пропали ліки супокою, І муки дня не хоче ніч втишати, День мучить ніч, а ніч його чергою; Коли враги відвічні, ніч і день, Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням; День працею, ніч сумом і риданням, І труд мій час розділює лишень? Дню лестячись, кажу; який ти гарний, Сум украша його, як стане хмарний, І ніч лещу: як в небесах не стрітиш Ні зірки, сам ти всю її освітиш! Та кождий день мій біль довжить, не спинить, І кожда ніч його ще тяжчим чинить.