Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача, Як всіх тих, що краса жорстокими зробила; Бо добре знаєш, що моя душа гаряча Тебе, мов жемчуг найцінніший, обіймила. Дехто в лице твоє загляне й обізветься: «Чого б його зітхать і мучиться так гірко?» Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься, Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!» Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє Та тисяча зітхань при згадці про твій вид. Хто хоче, білий цвіт над все най величає; У мене чорний — верх над усіма держить. Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе! І відси, думаю, і йдуть всі поговори.