У хроніках завмерлого часу Читаємо ми про людей тодішніх, - Про лицарів, блискучих, гордопишних, Про ніжних дам, вабливу їх красу; Живими бачимо тих дам колишніх: Уста, обличчя, брови і косу. В очах вологість, млосную росу, Солодку внаду рухів непоспішних. Стариим пеpом оті майстри забуті Могли б красу і вашу змалювать, А ми - у нас думки неначе скуті; Ще очі маємо, щоб ту красу відчути, Та де того мистецтва нам узять, Щоб все в живих словах переказать?